Голодомор в нашій місцевості

Характерною особливістю нашого краю є те, що із колишнього ведення господартства ( землеробство, вівчарство, коняртство) він перетворився в напівпромислове виробнивство з десятками шахт і рудників.

 До 1924 - початку 1925 років, на землях Херсонщини існувала, так звана, Лісовська республіка і тому рух Будьоного, який почався з Довгинцєво, приніс мешканцям навколишніх сіл, в тому числі і нашого краю, значні збитки, повязані із руйнуванням міст опору новій владі. Ці часи були страшні і тим, що залишки громадянської війни добавили і голодні роки 1922- 1923 роки.

Становлення радянської влади проходило піл знаком боротьби з пануючим класом дворянства, духовенства, інтелегенції, козацтва, що тим обо іншим чином зачипало інтереси місцевого наслення. Особливо небезпечним став цей процес, коли почалося виродження системи колективного господарства в селах. Відбувалося знищення ще одного пошарку населення – куркулів.

Слід зауважити, що населенням навколишніх теріторій  були заможні селяни, які мали від 500 до 1000 гектарів землі, і відчуваючи свою економічну незалежнність, всупровід зустріли новацію радянської влади.

Так в 1926 році в селі Андріївка Широківського району населення не тільки не підкорилося дерективним вказівкам райкому і крайкому партії, але й вигнали і побили представників партійних органів , які приїхали для організації колективного господарства. Наслідком було те, що в період 1932 року радянською владою з цих сіл (Андріївка, Радевічі, Новокурське) практично було вивезене усе зерно, та фураж, залишивши населення на виживання за рахунок залишків не прибраних буряків, картоплі, навколишньої живності ( ховрахи, горобці, домашні тварини).

Голод пройшов страшною косою по цих селах.До цих пір в селі Андріївка зберіглося спеціальне місце на цвинтарі де хоронили тих хто помер від голоду. На знак пам’яті про ті важкі часи в Широківському районі неподалік від цвинтаря встановлено пам’ятний знак жертвам голодомору, а на центральному цвинтарі с. Широке збудована невеличка часовня. Подібні знаки є практично  у всіх сільських района херсонщини.

В серпні 2005 року в місті Кривому Розі, в Центрольно- міському районі закладено постамент під майбутній пам’ятник жертвам 1932-1933 рокам.

На Інгульці, враховуючи те що тут працювали шахти і рудники , тобто основна маса населення була пов’язана з гірничовидобувною промисловісттю, важкий тягар голодомору був пом’якшений за рахунок пайків (200- 300 грам хліба на добу), що видавали робітникам. Однак і наше населення не обминуло страшне горе голоду. Старожили розповідають, що на Інгульці, існувала спеціальна бригада по збиранню та захорненню померлих від голоду. При чому називають людей, які займались цією справою і коли, ще напівжива людина просилася не брати її на воза то йому як правило слідавала відповідь : „поки довезу - помреш”.

Гірники шахт і до сьогодня пригадують випадок ,як по вулиці Петровського де знаходилося правління, підійшов опухлий гірник і сівши недалеко від входу протягнув руку прохаючи кусочок хліба. Чиясь милосердна рука положила кусочок хліба, але у хворої людини вже не було сили донести його до рота. Так і помер.

В України створено товариство по вивченню наслідків голодомору 1922-1924рр., 1932-1933 рр. та 1946-1947 рр. Враховуючи, що це був не просто голод, а свідомо організований владою метод придушення непокірних та шляхом страху запровадження подальшої кріпосної системи в сільскій місцевості, коли людина була вимушена прцювати за трудодень, не маючи права покинути село, бо була відсутня система паспортизації. А як відомо проживання більше трьох днів без прописки тягнуло до кримінальної відповідальності та позбавлення волі до семи років, або примусового поселення зони півночи.

Здобуття незалежності України, та доступ до архівних документів дозволяють оцінити ту страшну небезпеку, яка коштувала населенню України від 7до 9 мільйонів смертей.

Зараз український уряд, громадські організації поставили перед ООН  питання про визнання голодомору 1932-1933 років, як геноциду проти українського народу.